Традиція · з джерелами
Петриківка почалася як оздоба вапнованих стін хат в одному селищі на Дніпропетровщині. Малювали жінки, на поверхнях, які змивали й розписували наново, — тому раннього збереглося так мало і тому жива практика важить більше за будь-який окремий предмет.
З чого це зроблено
Тонку роботу ведуть пензлем, який майстриня робить собі сама, за традицією — з м’якої котячої шерсті, примотаної до палички; це кошачка. Найтонше з усього, мереживо, яке в Петриківці звуть петушинням, сходить з її кінчика. Загострена стеблина болотної трави веде волосяні лінії, а ягоди ставлять пучкою пальця.
Колір приходив з поля раніше, ніж із крамниці: вишневий сік на червоне, пирій і листя пасльону на зелене, квіти проліска на блакитне, пелюстки соняшника, лушпиння цибулі й кора яблуневих паростків на жовті, а для стін — крейда, місцеві глини й сажа. Замішували на яєчному жовтку з молоком, закріплювали вишневим клеєм або буряковим цукром. Наприкінці ХІХ століття прийшли дешеві анілінові фарби, і саме ту ранню анілінову гаму — рожеве, зелене, жовте й трохи блакитного на білому папері — фахівці називають традиційною. Гуаш і акварель стали звичними лише в повоєнний час.
Чорні лаковані речі, які більшість людей уявляє сьогодні, прийшли не звідси. Підлаковий розпис на чорному тлі з’явився на київській сувенірній фабриці імені Шевченка, де працювали петриківські жінки, що переїхали до міста, і повернувся в село згодом; фабрика «Дружба» зробила його публічним образом ремесла. Історичний ґрунт тут білий — вапнована стіна або білий папір, — а експериментальний цех Панка після 1970 року свідомо повертався до світлих ґрунтів.
Розпис кладуть просто на поверхню, без наміченого рисунка під ним. Цей єдиний факт пояснює весь словник названих мазків: майстриня будує з позначок, які здатна покласти без виправлення.
Словник названих мазків →
Хронологія
Десять датованих точок, кожна з джерелом, з якого вона взята.
Петриківка постає на землях Війська Запорозького. Слобода розрослася у велике поселення: понад одинадцять тисяч людей у 1880-х, три церкви, синагога і двадцять дев'ять крамниць. Сам розпис молодший за село, і жодне наукове джерело не відносить його раніше за ХІХ століття.
Джерело ↗Розпис жив на вапнованих стінах хати, на печі й комині та на паперових мальовках, які наклеювали й міняли протягом року. Малювали жінки, а ту, що славилася цим, звали чепурушкою. Жоден стінопис ХІХ століття не зберігся: у музеях лежать мальовані аркуші 1910–1920-х років.
Джерело ↗Наприкінці ХІХ століття в село приходять дешеві яскраві анілінові фарби. Вони витісняють рослинні й глиняні пігменти й роблять паперову мальовку практичною. Саме цю ранню анілінову гаму — рожеве, зелене, жовте, трохи блакитного на білому папері — фахівці й називають традиційною. Рослинні барвники лежать шаром нижче.
Джерело ↗У Петриківці відкривається школа декоративного малювання, яку заснував Олександр Статива; викладає Тетяна Пата. Покоління, яке вона виховала — Федір Панко, Василь Соколенко та інші — пронесло традицію крізь решту століття. Звання заслуженої майстрині народної творчості УРСР Пата отримала 1962 року.
Джерело ↗Підлаковий розпис на чорному тлі з'являється на київській сувенірній фабриці імені Шевченка, де працювали петриківські жінки, що переїхали до міста, і згодом повертається в село. Чорне тло, яке сьогодні уявляє більшість, тут ніколи не було традиційним. Історичний ґрунт — білий: вапнована стіна або білий папір.
Джерело ↗Петриківська дитяча художня школа відкривається як філія Дніпропетровської дитячої художньої школи № 1; перший керівник — О. З. Латун, серед перших учителів — Федір Панко й Василь Соколенко. Пізніше школа дістала ім'я Тетяни Пати.
Джерело ↗Андрій Пікуш організовує творче об'єднання «Петриківка», де народні майстри є співвласниками. Власний виклад Центру датує це 23 жовтня 1991 року.
Джерело ↗Дитяча художня школа стає самостійним закладом, який очолює Марія Іванівна Пікуш.
Джерело ↗Колектив і приміщення Експериментального цеху зливаються з об'єднанням у Центр народного мистецтва «Петриківка». Його організатор і незмінний керівник — Андрій Пікуш.
Джерело ↗14 грудня Міністерство культури наказом № 1521 вносить петриківський розпис до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України під номером 004н.к.с.
Джерело ↗29 січня в Європарламенті в Брюсселі відкривається виставка петриківського розпису — понад дев'яносто робіт народних майстрів Дніпропетровщини, які представляє обласна делегація в межах кампанії до ЮНЕСКО. У грудні того ж року на восьмій сесії в Баку Комітет ухвалює рішення 8.COM 8.29 і вносить петриківський розпис під номером 00893 — перший елемент України в Репрезентативному списку.
Джерело ↗26 жовтня реєструється географічне зазначення № 3121 «ПЕТРИКІВСЬКИЙ РОЗПИС» — одне з лише двох українських географічних зазначень у народних ремеслах.
Джерело ↗Перед повномасштабним вторгненням історичну колекцію музею вивозять у безпечне місце. Репортаж із села того липня застав майстрів за роботою; одна з них на три місяці облишила пензель і повернулася до нього, бо це заспокоює.
Джерело ↗9 березня Національну премію імені Тараса Шевченка присуджують А. Карпець-Єрмолаєвій, Андрію Пікушу, Марії Пікуш і Н. Рибак за проєкт «Петриківський розпис: на захисті ідентичності» — назву дали самі майстри. Того ж року британський Heritage Crafts Red List відносить петриківський розпис до категорії Endangered.
Джерело ↗ЮНЕСКО, 2013
Елемент Репрезентативного списку зветься петриківський розпис як явище українського орнаментального народного мистецтва, файл 00893, внесений у грудні 2013 року на восьмій сесії Комітету в Баку рішенням 8.COM 8.29. Це був перший елемент України в цьому списку. Власний опис ЮНЕСКО зазначає, що мешканці селища оздоблюють у цьому стилі свої житла, хатнє начиння й музичні інструменти і що в кожній родині є принаймні одна людина, яка малює.
Внесення захищає практику тим, що зобов’язує державу тримати її здатною передаватися далі. Під дохід майстра воно не підкладає жодної опори. Захист дістала сама назва: 26 жовтня 2020 року зареєстровано географічне зазначення № 3121 «ПЕТРИКІВСЬКИЙ РОЗПИС» — одне з лише двох українських географічних зазначень у народних ремеслах. А 2025 року британський Heritage Crafts Red List відніс розпис до категорії Endangered.
Читати запис ЮНЕСКОЯк відрізнити
Мальований бігунець змінює нахил кожної квітки вздовж стрічки; повторений копіюванням тримає той самий нахил усюди. Перехідний мазок несе зміну кольору всередині однієї позначки, без шва там, де сходяться дві фарби. Ягода, поставлена пальцем, має край від пучки. Петушиння сходить нанівець на самому кінчику, чого друкована лінія майже ніколи не робить.
Кожна робота, показана на цьому сайті, називає людину, яка її розписала. Усе згенероване чи друковане каже про це на власній сторінці.